ІСТОРІЯ ЗОЛОТОНІСЬКОГО РАЙОНУ
Золотоніщина відома своїм славним і героїчним минулим, багатою і щедрою природою. Здавна на цій благословенній землі, яку по праву називають Златокраєм, жили і трудились люди, мужньо боронили її від ворога, щиро вболіваючи за долю і майбутнє України. Золотоніщина – природна перлина Середнього Подніпров’я, край славного козацького минулого, багатих трудових традицій і непересічного сьогодення. Ця земля виколисала таких відомих людей як М.Максимович і С.Шелухін, О.Бах і О.Баранников, О.Навроцький і К.Думитрашко, Ю.Ґедзь і М.Терещенко, І.Дробний і А.Гончар. Тут жили і творили Г.Сковорода та І.Котляревський, розпочала свою сценічну діяльність Н.Ужвій. 7 березня 1923 року назавжди залишиться пам’ятним днем в історії нашого краю. У цей день було створено Золотоніський район. На той час площа району становила 965,7 км2 і проживало в ньому 72899 чоловік.
1930 рік – Золотоніський район увійшов до складу Київської, а у 1937
році – до новоствореної Полтавської області. Саме в цей період відроджується промисловість краю, починають працювати ремонтно-механічний і м’ятний, маслоробний і конопляний заводи, швейна фабрика
та інші промислові виробництва.
30-ті роки ХХ століття стали також трагічним періодом в історії нашого краю. Страшний голодомор 1932-1933 років забрав життя 12 тисяч жителів Златокраю.
Не зважаючи на непрості суспільні умови розвивалась система освіти, література і мистецтво. На цей період припадає розквіт талантів Юхима Гедзя, Михайло Злобинця, Наталії Лівицької-Холодної, Миколи Терещенка та художника Івана Черінька. 7 червня 1936 року – у с. Чапаєвка було відкрито перший сільський стадіон на 5 тисяч місць. Великі випробування випали на долю наших земляків у роки ВВВ 1941-1945 років. Уже у вересні 1941 року Золотоніщину було окуповано фашистськими загарбниками. За час окупації гітлерівцями було знищено 12750 мирних жителів краю, вивезено на примусові роботи до Німеччини понад 5500 молодих людей. 23 вересня 1943 рік – довгоочікуване визволення Златокраю від фашистської чуми. На фронти священної війни пішло понад 12 тисяч краян і близько двох третин не повернулося до рідних домівок. За ратні подвиги понад 3 тисячі жителів Золотоніщини нагороджено орденами і медалями, шестеро наших земляків стали Героями Радянського Союзу. Це Андрющенко Яків Трохимович – уродженець с. Матвіївка, Лисенко Микола Омелянович – с. Софіївка, Педько Василь Федорович – с. Коврай, Рибалко Василь Іванович – с. Дібрівка, Світличний Григорій Лаврентійович – с. Дмитрівка, Сукач Микола Архипович – с. Лукашівка. Після визволення жителі Золотоніщини приступили до мирної праці та відбудови зруйнованого війною господарства. Адже війна заподіяла багато лиха нашому краю, було знищено майже все житло мирних жителів. 1376 осель було спалено в селах району, повністю були знищені села Хрести, Залізьки, Липівське. У тяжких умовах відновлювалась промисловість і сільське господарство, понад силу працювали жінки, старі і діти. У вересні 1943 року було визволено Золотоніщину, а вже в грудні 8238 учнів навчалося в 46 школах краю. Всього через місяць після визволення Золотоноші було відновлено роботу ремонтно-механічного заводу ім. Лепсе; його 3 цехи до 7 листопада 1943 р. дали першу продукцію. Завод випускав необхідну продукцію для фронту, конструкції для мостових переправ через Дніпро. У 1944 р. ремонтно-механічний завод виробив продукції на 2600 тис. крб., а в 1945 - на 3800 тис. крб. У тяжких умовах відновлювалося виробництво на Золотоніському маслозаводі, адже його корпуси було майже повністю зруйновано. Розпочавши роботу в пристосованих приміщеннях, робітники цього підприємства виконали план 1944 р. до 1 листопада на 137 % і посіли 3-тє місце в республіці.Процес відбудови Золотоніщини та Гельмязівщини значно ускладнився голодом 1946-1947 рр., який був викликаний як засухою, так і антинародною продовольчою політикою.Незважаючи на труднощі й негаразди, відбудова краю в основному завершилася на кінець 40-х рр. В 50-х роках відбулися позитивні зміни у повсякденному житті мешканців краю. Поступово налагоджувався побут, вирішувалася житлова проблема, проте ще чимало родин жило в комуналках або навіть у бараках. Мов фенікс із попелу відроджувалась медицина і культура. Саме в цей період стало відоме ім’я Михайла Федоровича Пономаренка, відомого краєзнавця, поета, педагога, «народного академіка». Завдяки його титанічним зусиллям, невтомній праці сьогодні ми маємо величезний краєзнавчий матеріал з історії нашого краю. У цей період продовжується електрифікація населених пунктів, а у 1950 році було збудовано першу електростанцію у с. Піщана. Розвивалася освіта і культура. В 1956 році відчинив двері перший типовий будинок культури. Наступне 25-річчя історії краю було позначене подальшим зростанням економіки. В жовтні 1970 р. було пущено першу чергу промислового гіганта — Пальмірського цукрозаводу. Цукрозавод неодноразово ставав переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання серед підприємств харчової промисловості, і його було занесено на Всесоюзну дошку пошани ВДНГ, нагороджено перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ. Нові технології виробництва було запроваджено на Золотоніському маслокомбінаті. З другої пол. 1970-х рр. він поряд із традиційною продукцією почав випускати замінник цільного молока — цінну кормову добавку для годівлі сільськогосподарських тварин. Нарощували промислове виробництво ремонтно-механічний завод, птахокомбінат, швейна та парфумерна фабрики, завод продтоварів. З1968 р. у місті розпочав свою роботу консервний завод, який щороку виробляв 8 млн. умовних банок. Одним із найбільших підприємств краю став Золотоніський комбінат хлібопродуктів, який одним із перших в Україні перейшов на напівавтоматизовані технології. Певні зрушення відбулися й у сільському господарстві. Кілька господарств, зокрема колгоспи "Більшовик" (Дмитрівка), ім. Леніна (Домантів), ім. Жданова (Кропивна), ім. Калініна (Примісто), ім. Постишева (Бубнівська Слобідка), "Комуніст" (Зорівка), радгоспи "Росія" (Гельмязів), "Маяк" (Піщане), "Каневщанський" (Привітне) та ін., демонстрували досить високі виробничі показники. У зв'язку з партійною лінією на концентрацію і спеціалізацію сільгоспвиробництва виникають потужні тваринницькі комплекси. Зокрема, в Антипівці, Домантові, Ковраї, Новій Дмитрівні та Хрущівці - молочні комплекси, у Гельмязові та Піщаному — свиновідгодівельні, Бубнівській Слобідці, Вознесенському та в Кропивні — з відгодівлі м'ясних порід ВРХ, Калениках — виробництва курячих яєць, Коробівці — з вирощування качок, Подільському— бройлерів. У с. Піщане у було споруджено найбільший в Україні свиновідгодівельний комплекс, розрахований більш ніж на 60 тис. голів свиней. Поруч із ним піднялися корпуси потужного комбікормового заводу. У той успішний в економічному відношенні час славна когорта передовиків сільгоспвиробництва отримала гідне визнання держави. Так Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні: Кива В.К. (с. Плешкані), Кириченко Є.А. (с. Дмитрівка), Левчик В.М. (с. Дмитрівка), Нерух Г.С. (с. Коврай) Марченко М.О. (с. Чапаєвка), Салогуб О.Т. (с. Мелесівка), Слюсар М.Д. (с. Піщане), Собко М.А. (с.Хрущівка), Яковенко М.З. (с. Драбівці). Удосконалювалися транспортна мережа – через Золотоніщину пролягла автодорога Київ-Дніпропетровськ. В 1969 році було завершено суцільну електрифікацію Золотоніського району. У другій половині 70-х до Златокраю прийшло блакитне паливо. Через край проліг газопровід Уренгой-Помари-Ужгород, а перекачування газу на Золотоніській ділянці здійснювала потужна Софіївська газокомпресорна станція. Це уможливлювало газифікацію сільських населених пунктів. Першими селами, до яких прийшло блакитне паливо, стали Антипівка, Дмитрівка, Домантів, Гельмязів, Піщане. 1 червня 1966 р. було утворено Золотоніський РЕМ (район електричних мереж). 1960 - 1980-ті рр. характеризувалися великим розмахом будівництва об'єктів виробничого і соціально-культурного призначення: зводилися сучасні тваринницькі комплекси, капітальні зерносховища, кормоцехи тощо. Основну частку будівельно-монтажних робіт виконували ПМК-231 (начальник — заслужений будівельник УРСР Ю.Д.Грановський), ПМК-271 (М.Є.Клименков, І.В.Товстенко), золотоніський (Г.Д.Грановський) та гельмязівський (А.І.Ніцак, ІІ.Г.Палусь, О.О.Курбет) "Міжколгоспбуди", ПМК-216 тресту "Черкасиводбуд" (заслужений будівельник УРСР О.Г.Перехрест). Ще в першій половині 1960-х рр. були започатковані дружні зв'язки між Золотоніським та Вурнарським (Чувашія) районами. Відтоді й до сьогодні став систематичним обмін делегаціями між двома районами. Взаємну користь приносило й економічне співробітництво: на золотоніських полях високі врожаї давала чуваська картопля, а на Вурнарщині щедро заколосилася пшениця зі Златокраю. Певний час із Вурнарського хімкомбінату на Золотоніщину поставлялися гербіциди за пільговими цінами.
30-ті роки ХХ століття стали також трагічним періодом в історії нашого краю. Страшний голодомор 1932-1933 років забрав життя 12 тисяч жителів Златокраю.
Не зважаючи на непрості суспільні умови розвивалась система освіти, література і мистецтво. На цей період припадає розквіт талантів Юхима Гедзя, Михайло Злобинця, Наталії Лівицької-Холодної, Миколи Терещенка та художника Івана Черінька. 7 червня 1936 року – у с. Чапаєвка було відкрито перший сільський стадіон на 5 тисяч місць. Великі випробування випали на долю наших земляків у роки ВВВ 1941-1945 років. Уже у вересні 1941 року Золотоніщину було окуповано фашистськими загарбниками. За час окупації гітлерівцями було знищено 12750 мирних жителів краю, вивезено на примусові роботи до Німеччини понад 5500 молодих людей. 23 вересня 1943 рік – довгоочікуване визволення Златокраю від фашистської чуми. На фронти священної війни пішло понад 12 тисяч краян і близько двох третин не повернулося до рідних домівок. За ратні подвиги понад 3 тисячі жителів Золотоніщини нагороджено орденами і медалями, шестеро наших земляків стали Героями Радянського Союзу. Це Андрющенко Яків Трохимович – уродженець с. Матвіївка, Лисенко Микола Омелянович – с. Софіївка, Педько Василь Федорович – с. Коврай, Рибалко Василь Іванович – с. Дібрівка, Світличний Григорій Лаврентійович – с. Дмитрівка, Сукач Микола Архипович – с. Лукашівка. Після визволення жителі Золотоніщини приступили до мирної праці та відбудови зруйнованого війною господарства. Адже війна заподіяла багато лиха нашому краю, було знищено майже все житло мирних жителів. 1376 осель було спалено в селах району, повністю були знищені села Хрести, Залізьки, Липівське. У тяжких умовах відновлювалась промисловість і сільське господарство, понад силу працювали жінки, старі і діти. У вересні 1943 року було визволено Золотоніщину, а вже в грудні 8238 учнів навчалося в 46 школах краю. Всього через місяць після визволення Золотоноші було відновлено роботу ремонтно-механічного заводу ім. Лепсе; його 3 цехи до 7 листопада 1943 р. дали першу продукцію. Завод випускав необхідну продукцію для фронту, конструкції для мостових переправ через Дніпро. У 1944 р. ремонтно-механічний завод виробив продукції на 2600 тис. крб., а в 1945 - на 3800 тис. крб. У тяжких умовах відновлювалося виробництво на Золотоніському маслозаводі, адже його корпуси було майже повністю зруйновано. Розпочавши роботу в пристосованих приміщеннях, робітники цього підприємства виконали план 1944 р. до 1 листопада на 137 % і посіли 3-тє місце в республіці.Процес відбудови Золотоніщини та Гельмязівщини значно ускладнився голодом 1946-1947 рр., який був викликаний як засухою, так і антинародною продовольчою політикою.Незважаючи на труднощі й негаразди, відбудова краю в основному завершилася на кінець 40-х рр. В 50-х роках відбулися позитивні зміни у повсякденному житті мешканців краю. Поступово налагоджувався побут, вирішувалася житлова проблема, проте ще чимало родин жило в комуналках або навіть у бараках. Мов фенікс із попелу відроджувалась медицина і культура. Саме в цей період стало відоме ім’я Михайла Федоровича Пономаренка, відомого краєзнавця, поета, педагога, «народного академіка». Завдяки його титанічним зусиллям, невтомній праці сьогодні ми маємо величезний краєзнавчий матеріал з історії нашого краю. У цей період продовжується електрифікація населених пунктів, а у 1950 році було збудовано першу електростанцію у с. Піщана. Розвивалася освіта і культура. В 1956 році відчинив двері перший типовий будинок культури. Наступне 25-річчя історії краю було позначене подальшим зростанням економіки. В жовтні 1970 р. було пущено першу чергу промислового гіганта — Пальмірського цукрозаводу. Цукрозавод неодноразово ставав переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання серед підприємств харчової промисловості, і його було занесено на Всесоюзну дошку пошани ВДНГ, нагороджено перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ. Нові технології виробництва було запроваджено на Золотоніському маслокомбінаті. З другої пол. 1970-х рр. він поряд із традиційною продукцією почав випускати замінник цільного молока — цінну кормову добавку для годівлі сільськогосподарських тварин. Нарощували промислове виробництво ремонтно-механічний завод, птахокомбінат, швейна та парфумерна фабрики, завод продтоварів. З1968 р. у місті розпочав свою роботу консервний завод, який щороку виробляв 8 млн. умовних банок. Одним із найбільших підприємств краю став Золотоніський комбінат хлібопродуктів, який одним із перших в Україні перейшов на напівавтоматизовані технології. Певні зрушення відбулися й у сільському господарстві. Кілька господарств, зокрема колгоспи "Більшовик" (Дмитрівка), ім. Леніна (Домантів), ім. Жданова (Кропивна), ім. Калініна (Примісто), ім. Постишева (Бубнівська Слобідка), "Комуніст" (Зорівка), радгоспи "Росія" (Гельмязів), "Маяк" (Піщане), "Каневщанський" (Привітне) та ін., демонстрували досить високі виробничі показники. У зв'язку з партійною лінією на концентрацію і спеціалізацію сільгоспвиробництва виникають потужні тваринницькі комплекси. Зокрема, в Антипівці, Домантові, Ковраї, Новій Дмитрівні та Хрущівці - молочні комплекси, у Гельмязові та Піщаному — свиновідгодівельні, Бубнівській Слобідці, Вознесенському та в Кропивні — з відгодівлі м'ясних порід ВРХ, Калениках — виробництва курячих яєць, Коробівці — з вирощування качок, Подільському— бройлерів. У с. Піщане у було споруджено найбільший в Україні свиновідгодівельний комплекс, розрахований більш ніж на 60 тис. голів свиней. Поруч із ним піднялися корпуси потужного комбікормового заводу. У той успішний в економічному відношенні час славна когорта передовиків сільгоспвиробництва отримала гідне визнання держави. Так Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні: Кива В.К. (с. Плешкані), Кириченко Є.А. (с. Дмитрівка), Левчик В.М. (с. Дмитрівка), Нерух Г.С. (с. Коврай) Марченко М.О. (с. Чапаєвка), Салогуб О.Т. (с. Мелесівка), Слюсар М.Д. (с. Піщане), Собко М.А. (с.Хрущівка), Яковенко М.З. (с. Драбівці). Удосконалювалися транспортна мережа – через Золотоніщину пролягла автодорога Київ-Дніпропетровськ. В 1969 році було завершено суцільну електрифікацію Золотоніського району. У другій половині 70-х до Златокраю прийшло блакитне паливо. Через край проліг газопровід Уренгой-Помари-Ужгород, а перекачування газу на Золотоніській ділянці здійснювала потужна Софіївська газокомпресорна станція. Це уможливлювало газифікацію сільських населених пунктів. Першими селами, до яких прийшло блакитне паливо, стали Антипівка, Дмитрівка, Домантів, Гельмязів, Піщане. 1 червня 1966 р. було утворено Золотоніський РЕМ (район електричних мереж). 1960 - 1980-ті рр. характеризувалися великим розмахом будівництва об'єктів виробничого і соціально-культурного призначення: зводилися сучасні тваринницькі комплекси, капітальні зерносховища, кормоцехи тощо. Основну частку будівельно-монтажних робіт виконували ПМК-231 (начальник — заслужений будівельник УРСР Ю.Д.Грановський), ПМК-271 (М.Є.Клименков, І.В.Товстенко), золотоніський (Г.Д.Грановський) та гельмязівський (А.І.Ніцак, ІІ.Г.Палусь, О.О.Курбет) "Міжколгоспбуди", ПМК-216 тресту "Черкасиводбуд" (заслужений будівельник УРСР О.Г.Перехрест). Ще в першій половині 1960-х рр. були започатковані дружні зв'язки між Золотоніським та Вурнарським (Чувашія) районами. Відтоді й до сьогодні став систематичним обмін делегаціями між двома районами. Взаємну користь приносило й економічне співробітництво: на золотоніських полях високі врожаї давала чуваська картопля, а на Вурнарщині щедро заколосилася пшениця зі Златокраю. Певний час із Вурнарського хімкомбінату на Золотоніщину поставлялися гербіциди за пільговими цінами.
І праця, і здобутки – для слави держави
Початок 90-х років ХХ століття ознаменувався глибокими змінами в житті краю. На весні 1990 року виборці Золотоніщини на альтернативній основі обрали народним депутатом України голову Кривоносівського колгоспу В.І.Поляха, який і став очільником районної парторганізації. Подією великої історичної ваги для його жителів стало проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Розпочалася нова ера Золотоніського краю. Із введенням інституту представника Президента України в районах (1992 р.) ним було призначено В.В.Павліченка (згодом – голова райдержадміністрації, перебував на цій посаді до 1998 року). Головою районної ради в 1992 році було обрано В.М.Скидана. Після 1998 року у різні роки районну адміністрацію очолювали Д.О.Лисун, Б.Г.Євмина, В.Ф.Овдієнко, В.В.Буркацький. з 2010 року районну адміністрацію очолює О.Ю.Криницька. 15 Листопада 2000 року рішенням районної ради було затверджено герб і прапор Золотоніського району. Автором проекту символів Златокраю був Василь Іванович Дрючило – відомий в районі самодіяльний художник. Прапор і герб стали обов’язковими атрибутами усіх районних урочистостей і символами Золотоніщини. Сьогодні Золотоніщина розвинутий сільськогосподарський район. Найбільшими сільгосппідприємствами є СТОВ «Пальміра», СТОВ АФ «Маяк», ПСП «Плешкані», великий вклад у розвиток якого вніс засновник Д.О.Лисун, який мав звання «Заслужений працівник сільського господарства України» (зараз справу продовжує його родина). ВАТ «Русь», яке очолює з 1987 року С.П. Кир’яченко – кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства, СТОВ «Нива», СТОВ «Прогрес», СТОВ «Перемога». Далеко за межами Златокраю відоме ім’я керівника СТОВ АФ «Маяк» Героя України, Заслуженого працівника сільського господарства Миколи Семеновича Васильченка, який нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, занесений до «Золотої книги Української еліти». Завдяки новітнім технологіям та найсучаснішій техніці «Маяк» вирощує високі врожаї зернових культур, але основні прибутки тут одержують від тваринництва. Відомі в районі також такі підприємства як «Золотоніський бекон»- с.Крупське, селекційний племзавод «Золотоніський» - с.Піщане, ПП «Золотоніська птахофабрика» - с. Ковтуни, звірогосподарство по розведенню норок - с. Кедина Гора і багато інших. Крім сільськогосподарських підприємств Золотоніщина має потужний промисловий комплекс. Відомі такі великі підприємства як Гельмязівський хлібокомбінат, що забезпечує жителів нашого краю запашним хлібом, ТДВ «Пальмірацукор», ВАТ Гельмязівське РТП, Пальмірське РТП, ТОВ Черкаський деревопросочувальний комбінат. Провідне місце серед промислових підприємств належить державному підприємству «Золотоніське лісове господарство», яке багато років очолював М.Г.Собченко – заслужений працівник сільського господарства України. Поряд з охороною лісових насаджень та заготівлею деревини, господарство приділяє велику увагу відновленню лісового фонду. Звання «Заслужений працівник сільського господарства» мають також: Ліва Р.П., зоотехнік СТОВ АФ «Маяк» та її односельці, працівники цього ж господарства – Крикун М.Д., Коваленко М.П., Олексієнко Н.Т. Кавалерами 3 орденів Трудової Слави є відомий механізатор Ю.О.Бєляков і доярка із Гельмязова В.В.Школа. За підсумками 2011 року Золотоніський район визнано кращим в галузі тваринництва. Збудовано нове підприємство з переробки насіння ріпаку ТОВ«Красногірське», проектна потужність якого передбачає випуск 10 тисяч тонн нерафінованої ріпакової олії та 20 тисяч тонн шроту. Тепер у Антипівці виготовляють олію, яка знижує рівень холестерину в організмі людини. ТОВ «Золотоніські сади» у Гладківщині займається інтенсивним промисловим садівництвом за голландським типом. Садівниче господарство постійно нарощує виробництво, розширює площі – зараз яблуневий сад займає 95 гектарів. Підприємство виходить на планову проектну урожайність – 40 тонн яблук з гектара. Традиційним місцем проведення районних ярмарок сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів місцевих виробників став реконструйований «Старий ринок «Софіївка». У цьому селі торгівлю організовано за європейськими стандартами.За останні роки в районі змінилось обличчя торгівлі. Вона відіграє важливу роль у формуванні бюджетів усіх рівнів. Розвитку економіки району сприяє професійний досвід Заслуженого працівника сфери послуг України Ф.Овдієнка та директора районного споживчого товариства В.Давиденка, завдяки якому розширюється система маркетів у сільській місцевості. 34 територіальні громади бачать свої подальші перспективи через реалізацію програми «Село Черкащини – 2020». На Золотоніщині створено координаційну раду сільських голів, до якої увійшли очільники усіх місцевих громад району.
Медицина краю
60–80 роки для районної медицини – час розквіту. За рахунок коштів сільгосптовариств району було споруджено поліклінічне та стаціонарне відділення Золотоніської центральної районної лікарні, дитячої лікарні, Гельмязівської, Домантівської, Пальмірської дільничних лікарень, 16 ФАПів. Районна лікарня, яку довгі роки очолював відмінник медичної служби, кавалер орденів Жовтневої революції та "Знак Пошани" А.В.Дашківський, постійно була в числі правофлангових серед медичних закладів Черкащини. Терапевт І.П.Хорошун був нагороджений орденом Леніна та удостоєний почесного звання "Заслужений лікар УРСР," головний лікар Деньгівської дільничної лікарні М.О.Лапа — відзначений орденом Трудового Червоного Прапора, а завідувач хірургічним відділенням ЦРЛB.C.Кононець — "Знак Пошани". У 1969 р. санвідділ райлікарні було реорганізовано у райСЕС. Санітарну службу в різні роки очолювали В.В.Руденко, B.C.Гришина, В.Х.Мкртичев, В.М.Єсін. Нині ключовою ланкою системи охорони здоров’я на Золотоніщині є центральна районна лікарня – заклад вищої акредитаційної категорії, оснащений сучасним обладнанням та медичної апаратури. Очолює ЦРЛ С.М.Примак, в райлікарні працює кандидат медичних наук, акушер-гінеколог С.І.Луценко. У хірургічному відділені працює заслужений лікар України В.П.Калина. На високому професійному рівні під керівництвом завідувача відділенням В.Сержука надається травматологічна допомога. За медичною допомогою до золотоніських ескулапів звертаються хворі з різних регіонів України, зокрема і відомі спортсмени. Пологове відділення головної медичної установи району прагне набути статусу «Лікарня, доброзичлива до дитини». Створюються умови для впровадження новітніх перинатальних технологій. За програмою «Репродуктивне здоров’я» проведено ремонти та придбано обладнання на 90 та більше 27 тисяч гривень бюджетних коштів.
Початок 90-х років ХХ століття ознаменувався глибокими змінами в житті краю. На весні 1990 року виборці Золотоніщини на альтернативній основі обрали народним депутатом України голову Кривоносівського колгоспу В.І.Поляха, який і став очільником районної парторганізації. Подією великої історичної ваги для його жителів стало проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Розпочалася нова ера Золотоніського краю. Із введенням інституту представника Президента України в районах (1992 р.) ним було призначено В.В.Павліченка (згодом – голова райдержадміністрації, перебував на цій посаді до 1998 року). Головою районної ради в 1992 році було обрано В.М.Скидана. Після 1998 року у різні роки районну адміністрацію очолювали Д.О.Лисун, Б.Г.Євмина, В.Ф.Овдієнко, В.В.Буркацький. з 2010 року районну адміністрацію очолює О.Ю.Криницька. 15 Листопада 2000 року рішенням районної ради було затверджено герб і прапор Золотоніського району. Автором проекту символів Златокраю був Василь Іванович Дрючило – відомий в районі самодіяльний художник. Прапор і герб стали обов’язковими атрибутами усіх районних урочистостей і символами Золотоніщини. Сьогодні Золотоніщина розвинутий сільськогосподарський район. Найбільшими сільгосппідприємствами є СТОВ «Пальміра», СТОВ АФ «Маяк», ПСП «Плешкані», великий вклад у розвиток якого вніс засновник Д.О.Лисун, який мав звання «Заслужений працівник сільського господарства України» (зараз справу продовжує його родина). ВАТ «Русь», яке очолює з 1987 року С.П. Кир’яченко – кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства, СТОВ «Нива», СТОВ «Прогрес», СТОВ «Перемога». Далеко за межами Златокраю відоме ім’я керівника СТОВ АФ «Маяк» Героя України, Заслуженого працівника сільського господарства Миколи Семеновича Васильченка, який нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, занесений до «Золотої книги Української еліти». Завдяки новітнім технологіям та найсучаснішій техніці «Маяк» вирощує високі врожаї зернових культур, але основні прибутки тут одержують від тваринництва. Відомі в районі також такі підприємства як «Золотоніський бекон»- с.Крупське, селекційний племзавод «Золотоніський» - с.Піщане, ПП «Золотоніська птахофабрика» - с. Ковтуни, звірогосподарство по розведенню норок - с. Кедина Гора і багато інших. Крім сільськогосподарських підприємств Золотоніщина має потужний промисловий комплекс. Відомі такі великі підприємства як Гельмязівський хлібокомбінат, що забезпечує жителів нашого краю запашним хлібом, ТДВ «Пальмірацукор», ВАТ Гельмязівське РТП, Пальмірське РТП, ТОВ Черкаський деревопросочувальний комбінат. Провідне місце серед промислових підприємств належить державному підприємству «Золотоніське лісове господарство», яке багато років очолював М.Г.Собченко – заслужений працівник сільського господарства України. Поряд з охороною лісових насаджень та заготівлею деревини, господарство приділяє велику увагу відновленню лісового фонду. Звання «Заслужений працівник сільського господарства» мають також: Ліва Р.П., зоотехнік СТОВ АФ «Маяк» та її односельці, працівники цього ж господарства – Крикун М.Д., Коваленко М.П., Олексієнко Н.Т. Кавалерами 3 орденів Трудової Слави є відомий механізатор Ю.О.Бєляков і доярка із Гельмязова В.В.Школа. За підсумками 2011 року Золотоніський район визнано кращим в галузі тваринництва. Збудовано нове підприємство з переробки насіння ріпаку ТОВ«Красногірське», проектна потужність якого передбачає випуск 10 тисяч тонн нерафінованої ріпакової олії та 20 тисяч тонн шроту. Тепер у Антипівці виготовляють олію, яка знижує рівень холестерину в організмі людини. ТОВ «Золотоніські сади» у Гладківщині займається інтенсивним промисловим садівництвом за голландським типом. Садівниче господарство постійно нарощує виробництво, розширює площі – зараз яблуневий сад займає 95 гектарів. Підприємство виходить на планову проектну урожайність – 40 тонн яблук з гектара. Традиційним місцем проведення районних ярмарок сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів місцевих виробників став реконструйований «Старий ринок «Софіївка». У цьому селі торгівлю організовано за європейськими стандартами.За останні роки в районі змінилось обличчя торгівлі. Вона відіграє важливу роль у формуванні бюджетів усіх рівнів. Розвитку економіки району сприяє професійний досвід Заслуженого працівника сфери послуг України Ф.Овдієнка та директора районного споживчого товариства В.Давиденка, завдяки якому розширюється система маркетів у сільській місцевості. 34 територіальні громади бачать свої подальші перспективи через реалізацію програми «Село Черкащини – 2020». На Золотоніщині створено координаційну раду сільських голів, до якої увійшли очільники усіх місцевих громад району.
Медицина краю
60–80 роки для районної медицини – час розквіту. За рахунок коштів сільгосптовариств району було споруджено поліклінічне та стаціонарне відділення Золотоніської центральної районної лікарні, дитячої лікарні, Гельмязівської, Домантівської, Пальмірської дільничних лікарень, 16 ФАПів. Районна лікарня, яку довгі роки очолював відмінник медичної служби, кавалер орденів Жовтневої революції та "Знак Пошани" А.В.Дашківський, постійно була в числі правофлангових серед медичних закладів Черкащини. Терапевт І.П.Хорошун був нагороджений орденом Леніна та удостоєний почесного звання "Заслужений лікар УРСР," головний лікар Деньгівської дільничної лікарні М.О.Лапа — відзначений орденом Трудового Червоного Прапора, а завідувач хірургічним відділенням ЦРЛB.C.Кононець — "Знак Пошани". У 1969 р. санвідділ райлікарні було реорганізовано у райСЕС. Санітарну службу в різні роки очолювали В.В.Руденко, B.C.Гришина, В.Х.Мкртичев, В.М.Єсін. Нині ключовою ланкою системи охорони здоров’я на Золотоніщині є центральна районна лікарня – заклад вищої акредитаційної категорії, оснащений сучасним обладнанням та медичної апаратури. Очолює ЦРЛ С.М.Примак, в райлікарні працює кандидат медичних наук, акушер-гінеколог С.І.Луценко. У хірургічному відділені працює заслужений лікар України В.П.Калина. На високому професійному рівні під керівництвом завідувача відділенням В.Сержука надається травматологічна допомога. За медичною допомогою до золотоніських ескулапів звертаються хворі з різних регіонів України, зокрема і відомі спортсмени. Пологове відділення головної медичної установи району прагне набути статусу «Лікарня, доброзичлива до дитини». Створюються умови для впровадження новітніх перинатальних технологій. За програмою «Репродуктивне здоров’я» проведено ремонти та придбано обладнання на 90 та більше 27 тисяч гривень бюджетних коштів.
Освіта і культура краю
Далеко за межами Золотоніщини вивчають та впроваджують досвід роботи освітян району. Упродовж понад 30 років освітню галузь району очолював талановитий педагог і організатор В.Ф. Клименко. Звання "Заслужений учитель УРСР" удостоїлися В.Ф.Харченко (Домантів) та ГЛ. Карпенко(Гельмязів). Заступника завідувача райвно М.М. Нікогду було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а багаторічного голову райкому профспілки працівників освіти І.І. Могилу — "Знак Пошани". Зараз в районі діє 9 дошкільних установ, 8 загальноосвітніх шкіл та 27 навчально-виховних комплексів. Звання «Заслужений вчитель України» отримали Василенко О.О. – викладач математики Піщанської ЗОШ І-ІІІ ступеню, лауреат премії О.А.Захарченка, лауреат рейтингу «Кращі освітяни 2012 року», автор книги «Серенада математиці»; В.М.Макаренко – викладач мови та літератури Вознесенської ЗОШ. Вагомих успіхів було досягнуто в культурній сфері. Високохудожні полотна створювали художники Михайло Сапієнко із с. Чапаєвка, Василь Дрючило із Щербинівки. Чимало відомих митців, вихідців з нашого золотого краю стали відомі далеко за його межами. Це і лауреат Шевченківської премії народний артист А.Гончар, народні артисти Михайло Голубович та Володимир Нечипоренко із Золотоноші. В цей час стали відомі імена майстрів пера Михайла Василенка, Миколи Шамрая та Івана Дробного. Золотоніщина завжди пишалася своїми талантами. Головним флагманом культури району є Золотоніський районний будинок культури, який славиться своїми талановитими працівниками не тільки на Золотоніщині , а й далеко за межами району .Знають краяни народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Чумацький шлях»,народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Дивоцвіт», самодіяльний народний театр малої форми «Хлібодари», самодіяльний народний театр. Сьогодні на Золотоніщині діє багато колективів художньої самодіяльності, серед яких мають звання народних: Бубнівсько-слобідський народний аматорський хоровий колектив, Гельмязівський народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина», Гладківщинський народний аматорський хоровий колектив, Піщанський народний самодіяльний хор, Шабельниківський народний аматорський хоровий колектив, Коробівський народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Надвечір’я», Піщанський народний самодіяльний колектив танцю «Любава», Зразковий колектив естрадного танцю «Фантазія» РБК, Вознесенський народний самодіяльний духовий оркестр, Піщанська народна агітаційно-художня бригада, чоловічий народний ансамбль української пісні «Чумацький шлях» РБК, Скориківський зразковий дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль «Світлячок». Головним осередком бібліотечної справи району є Золотоніська Центральна районна бібліотека. Вона являється методичним центром для всіх бібліотек району. Районна бібліотека, яка відзначила своє 110–ліття, пройшла шлях від невеликої книгозбірні до головної бібліотеки району. Ці роки вмістили в собі працю кількох поколінь бібліотекарів. Кращі можливості для обслуговування читачів всього району з’явилися в зв’язку з об’єднанням бібліотек у централізовану бібліотечну систему в 1976 році, та спорудженням нового спеціально обладнаного приміщення районної бібліотеки в 1972 році. Особливим багатством бібліотеки були її працівники, відповідально віддані своїй справі колишні директори: Величко Григорій Макарович, Строкань Євдокія Петрівна, Носенко Лідія Степанівна. На сьогоднішній день бібліотеки району виконують не тільки культурно-освітню функцію, а є й інформаційними, дозвіллєвими центрами своїх громад. Бібліотеки запроваджують комп’ютерні технології, приймають участь в загальноукраїнських проектах та програмах. Повсякчас дбає Золотоніщина про своє коріння. Увагою та піклуванням оточені ветерани та люди похилого віку. Працює районна програма «Турбота». Жителі району, які досягли 100-річного віку, одержують грошову допомогу: таких довгожительок у нас п’ять. Для учасників бойових дій та інвалідів, яким 90 і більше років, передбачені стипендії. В районі функціонує Гельмязівський психоневрологічний інтернат директором якого з 1995 року є Василь Андрійович Шевчук. У 2008 році він удостоєний звання « Заслужений працівник соціальної сфери». В районі відкрито 3 дитячі будинки сімейного типу: родини Маковеїв у Подільському, Раджабових у Крупському, Раєвських у Щербинівці. Ще 5 родин мають статус прийомних. У Маліївці мешкає родина, яка усиновила п»ятеро дітей – вона єдина така на Черкащині.